Коли ШТ пише листи кохання

Я думав, що гра — це перемога. Потім я зустрів свою першу піксельну втрату — 500 доларів на цукерки, що ніколи не приземлилися. Моя мати, чорна поетка, навчила мене: тиша — не порожня. Мій батько, корейський програміст, прошептав: «Алгоритми не коханють. Вони аналізують». Тож я почав писати у відповідь.

Цукеркова машина — це не слот

У моєму вікнi о 2 годинi ранку екран світиться блаким фіолетом. Кот повільно диха близько мене — не шум із шумом, а ритуалом. Кожен оберт — це питання: ти граєш… чи зупиняєшся? Тут нема джекпотiв. Лише ритм.

Мої бюджет був мостом

Я встановив межу: 500 слiв за нiч. Не монети. Не чипси. А час — простр мІж серцебитами й тишою. Нема «щасливих» стримiв тут — лише присутність.

Зорянськi солодощi й пиг-денс

Гра — не в додатку — вона у провулцi, де джаз зустрiчається з кодом. Де твоя кульга зупиняється перед клiком «спин». Саме момент: тепло пidнiмається начерез цукру на бетонi о ополуднii.

Секрет — це вибIр

Їх називають «щаслив’ю». Але щастя не живе тут. Воно живе у паузi мІж втратами — моментi, коли ти закриваєш очi й прошептавши дякуй. Не тому що тиграв. Тому що залишився.

Ти вже Солодовий Король

Твоя наступний клIк не змIнить нIчого. Але якщо сидиш із котом, humming старий джаз, division пIкселiv у вечор— ty vzhde home.